Чорнобиль "відроджується": плітки, заборони та бізнес

Пожежа на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) сталася 26 квітня 1986 року. Сотні смертей та тисячі евакуйованих людей – таким Чорнобиль був тоді. Сьогодні 4 реактор під укриттям, а зона відчуження так і манить туристів з усіх куточків світу. Небезпеку навчилися контролювати і обходити стороною -  відроджується життя і бізнес.

Детальніше у репортажі журналістки Новини.LIVE.

КПВВ Дитятки. Єдиний офіційний в’їзд на територію зони відчуження. В черзі на оформлення перепусток десятки туристів, більшість з яких іноземці. Всі вони захотіли приїхати сюди після перегляду американської історичної драми "Чорнобиль", яка вийшла у 2019 році.

- Це місто перше у моєму списку, яке я хотів побачити на власні очі, - розповідає турист зі США.

Навіть українців пропускають на територію виключно з гідом, самостійно гуляти не можна. Та це не єдина заборона, яка діє там, у світі покинутих домівок і радіоактивних відходів.

30-кілометрова зона

Маленькі групки людей перетинають КПВВ, сідають у мікроавтобуси і їдуть центральною асфальтованою дорогою. Розмітка свіжа, ніби ремонт був учора. Перші кілометри не здаються чимось дивним.

За вікном покинуті будинки, які закутав в яскраві обійми дикий хміль. Деякі хати вже майже зникли з поверхні землі. Відчуття, що це Чорнобиль не з’являється, бо вид за вікном нагадує покинуті села, яких по Україні сотні.

Ніяково стає, коли гід розповідає заборони – просто неба не можна їсти, пити, курити, бо з пилом в організм потрапляє радіація. З цієї ж причини містом не пересуваються відкритим транспортом, пішки ходять не всюди. Деякі ділянки можна проїжджати лише на високій швидкості і з зачиненими вікнами.

Місцевих жителів у Чорнобилі немає, лише працівники. Близько 3,5 тис. людей працюють за вахтовим графіком, або 15/15, або 4/3 доби. Це екскурсоводи, продавці, водії, охорона, працівники ЧАЕС. Останні – це жителі сусіднього Славутича, які добираються на роботу електричкою.

Життя у зоні специфічне – комендантська година з 22:00 до 06:00, продаж алкоголю у магазині лише після 19:00 і мало свободи – лише робота.

"Тут всюди охорона, хоч її не видно. Я навіть не знаю скільки тут СБУшників. І всі працівники одне одного знають, як у великому селі. А плітки…я одного разу курив під гуртожитком у заборонений час і вже хтось доповів кому треба", - розповідає молодий гід, який приїхав на роботу після навчання у Польщі.

Він же ділиться і перевагами роботи в зоні – безкоштовне проживання і триразове харчування, хороша зарплата. Та найбільше він любить збирати історії місцевих.

"Один чоловік розповідав мені, як жилося у Прип’яті до аварії. Каже, що у магазинах було все - від ковбаси до кількох видів ікри. От тільки жителі сусідніх міст змітали все з полиць протягом дня, що місцевим продукції не вистачало. Тоді було вирішено, що ексклюзивні продукти продаватимуться лише з 17:00, щоб свої, йдучи з роботи, могли купити теж", - поділився гід.

Та зараз магазини у Чорнобилі – бізнес, який розрахований на іноземних туристів. Монополію має житель з Рівненщини. У нього крім продуктових навіть кафе – за банкет просить 250 грн з людини.

"Працівникам тут їжа не треба, їх безкоштовно годують. От алкоголь мені продавати не дозволяють раніше 19:00 - це біда. А для туристів у мене все є і ціни нормальні. От де ви в Києві каву вип’єте за 10 грн?", - розповідає місцевий бізнесмен.

Його дешеве капучіно нагадує полову. Іншими словами – кава з порошку, за неї і 10 грн – це багато. І про ціни він злукавив. Кажуть, що іноземцям може продати 0,1 л. коньяку за 200 грн. Зазвичай така пляшка коштує не більше 50 грн. А через те, що випити до бару заходять часто, у місті заклад називають "Вечный зов".

Поруч із хлібом продають значки із зображенням Леніна. Радянським союзом тут пахне всюди – емблеми на будівлях, пам’ятники "вождя" і вулиці -  "25 лет Октября", "Советская", "Ленина", "Кирова". Декомунізація не торкнулася Чорнобиля зовсім.

Всіх туристів ведуть до музею "Зірка полин". Тут з’являються перші мурахи по шкірі та сльози. Екскурсовод на прохання не згадує про дати та загальновідомі факти, а розповідає головне – спогади. Страшно слухати про жінок, які після аварії на ЧАЕС робили аборти зі страху народити хворих дітей.

Виходиш з музею і радісний настрій перебування в зоні стихає. Колись тут був кінотеатр, колись тут кипіло життя. Та все ж, на перший погляд 30-кілометрова зона відчуження поступово перетворюється на зону відродження, хоч і лише для працівників. Є діючі  будинок культури, автостанція, спортзал і церква, де по неділях правлять службу.

Тут ніхто не носить з собою дозиметрів, гуртожитки доглянуті, на клумбах квітнуть чорнобривці та рудбекії. І навіть закинуті домівки прикрашають яблуні та виноград. Тільки плоди падають на землю, їсти їх ніхто не наважується.

10-кілометрова зона

Ближче до ЧАЕС автомобілі рухаються швидше, особливо об’їжджаючи так званий "Рудий ліс". Хоч дерева і ґрунт під ними знищили десятки років тому, радіоактивний фон у цій зоні небезпечний.

- Тогорічна пожежа знову зробила реконструкцію лісу – каже екскурсовод.

За вікном мелькають чорні плями, тільки коли авто сповільнюється можна розгледіти, що це дерева. Точніше кілометри поваленого вуглю, який лишився від них після вогню. І зруйнована природа тягнеться майже до самісінької ЧАЕС. Яскравою плямою виділяється "саркофаг", який видніється на горизонті.

Фотографувати та знімати дозволяють лише з деяких ракурсів, адже станція - це стратегічний об’єкт. Територія навколо доглянута, тут ніякої розрухи. Про трагедію нагадує лише пам’ятник. Хоча всі туристи дивляться лише на нього – конфаймент, який накриває 4 реактор.

Величезний і блискучий "саркофаг" виконує надважливу функцію  укриття. Після його встановлення рівень радіації зменшився у 10 разів. Масштаби вражають – близько 165 метрів завдовжки, 260 метрів завширшки, 110 метрів заввишки. Це вище, ніж американська Статуя Свободи.

Будувала споруду французька компанія «Новарка». Її створення почалося ще у 2012 році, а над реактором вона опинилася у жовтні 2016 р. Це найбільша в Європі пересувна споруда, адже переміщували її протягом двох тижнів – щодня по 10 метрів.

Десятки країн надсилали гроші на те, щоб збудувати укриття над реактором. Іноземні робітники працювали за вахтовим графіком і жили у місцевому готелі, власник якого на той час здирав із них по 2 тис. грн за добу. Дивна подяка за допомогу.

У 10-кілометровій зоні знаходиться ще один історичний об’єкт – загоризонтна радіолокаційна станція "Дуга". До неї треба пройтися лісом, машиною близько не під’їдеш. Гід просить всіх триматися купи, бо і сам одного разу заблукав у лісі на 40 хв.

- Було дуже страшно, - додає.

Він за 5 місяців роботи в зоні бачив і коней Пржевальського, і  лисиць, і лосів. Ми ж зустріли лише з десяток мертвих кротів та мишей.

У зоні Чорнобиль-2 будинків мало, дорогою до "Дуги" лише стара техніка та сміття. Саму станцію не лише видно, а і чути – дивний шум, схожий на сильний вітер. Пробравшись повз сосни і встелені шишками доріжки завмираєш. Споруда гігантська. Дивися хоч вверх хоч уздовж – кінця краю не видно.

Туристи розбрелися хто куди, створивши для кожного відчуття, що ти тут один. Здається, ніби ти мураха на фоні величезної металевої космічної станції. Відчуття страху немає, є лише відчуття свободи і величі світу. Тишу порушує голодна дівчина, яка дістає яблуко.

- Їсти на відкритому повітрі не можна. Одного разу я нехтував правилами і у мене боліли зуби, - каже гід.

- А я дуже голодна.  Це буде найнебезпечніше яблуко в моєму житті, ніби в Едемі, - каже туристка і відкушує шматок.

Та біля "Дуги" так і хочеться зрозуміти всіх, хто порушує заборони і закохується у Чорнобиль. Саме сюди приходять сталкери, підіймаються на верхівку станції і навіть смажать там яєчні під час сходу сонця. Місце сили, інакше не скажеш. Хочеться повернутися знову.